ГЕРОЇЗМ

У ТВОРАХ

УЛАСА САМЧУКА

Що таке героїзм не з плакатів, рекламно-політичних роликів чи передвиборчих гасел, а у житті митця і кожної пересічної людини ? Відповіді на ці та інші питання шукали під час проведення ігрового ток-шоу «Героїзм у творах Уласа Самчука». Вперше старшокласники відкрили для себе поняття героїзму у конкретних творах, та у житті і творчості Уласа Самчука, відомого у світі журналіста, письменника, публіциста, громадського діяча і просто національно свідомої людини, чиє ім’я поки ще залишається не відомим для читачів Слобожанщини. Це відбулося під час заняття гуртка «Точка зору» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради на базі 136-ї школи. Окрім гуртківців, запросили і учнів 8-а класу.

Багато дискусійних питань обговорили під час цього літературно-публіцистичного і науково-практичного дослідження. Такі креативно проведені заходи ще тривалий час обговорюють наші школярі, чекаючи нової зустрічі. Отож, декілька слів про те, що відбувалося цього разу.

Поки одна група учасників ток-шоу створювала креативні малюнки із цитатами творів Уласа Самчука, друга група брала участь в обговоренні, а третя — в імпровізованому сценічному читанні його творів. А ще в якості запрошеного гостя і незалежного спостерігача виступив мій колега, вчитель історії та правознавства Олександр Васильцов, який водночас представляє новий напрям у діяльності ЗМІ Харківщини — громадське телебачення для педагогів «Фест-тв». Із «Фест-тв» наш гурток активно співпрацює у проведенні різних пізнавальних заходів, тому цікавим стало запросити правника й історика Олександра Васильцова до цього творчого дослідження творчості Уласа Самчука, в історичному та сучасному вимірі.

Дійсно, героїзм у житті і творчості Уласа Самчука — це і повсякденна праця, і постійне самовдосконалення, і конкретна спроба активніше включитися у життя, хоча й не тільки… Бо чимало актуальних і цікавих сьогодні ідей старшокласники змогли знайти, уважно слухаючи і голосно читаючи тексти деяких творів Уласа Самчука. А далі творче завдання дещо ускладнилося, додалося ігрових варіацій та інтерпретацій на теми різних сюжетів. Як показує практика (минулого року ми теж проводили такі творчі експерименти серед різних груп школярів) деякі твори, наприклад «Віднайдений рай» надовго зберігаються у пам’яті молоді. А от деякі деталі сюжету варто пригадати, тобто перечитати текст як першоджерело творчості автора.

— Чи змінилося ставлення до самого сюжету «Віднайденого раю»? А що думаєте з приводу отих книжок-манекенів та взагалі бібліотеки дерев’яної ? ― запитую у молоді. Тут і почалося справжнє жваве обговорення, виплеснули у простір приховані емоції, виник калейдоскоп думок і певних протиріч. Власне, такі цікаві моменти проведення занять є справжньою квінтесенцією незабутніх за своїми враженнями творчих досліджень.

— Ставлення до самого сюжету «Віднайденого раю» у мене особисто не змінилося протягом року. Текст цікавий і є над чим тут насправді замислитися, — розповідає учасниця гуртка «Точка зору» Олександра Гришко, яка минулого року брала участь в аналогічному творчому експерименті. Тільки тоді вона дізналася про сюжет вперше, а сьогодні має продовження власного дослідження. — Але ж книжки-манекени та взагалі бібліотека дерев’яна якось дивують та навіть дещо шокують, — продовжує свою розповідь старшокласниця. Пізніше Олександра Гришко остаточно завершила розпочатий ще у класі сюжет креативного міні-плакату із символічною назвою «Філософія Уласа Самчука», який тепер глибоко вражає глядача своєю глибиною змісту та емоційністю.

— Думаю, той пан адвокат Семен Плужник багато чого добився у своєму житті: популярності і визнання, грошей і слави, престижної роботи і багато клієнтів. І тому він має право та й взагалі цілком має рацію тримати у себе вдома те, що вважає за потрібне, — ось так вже захищає світогляд новоспеченого канадського адвоката українського походження інша учасниця ток-шоу, старшокласниця і активна учасниця гуртка «Точка зору» Катя Псарьова. До речі, вона за цей рік встигла досягти значних успіхів у журналістиці. Тому дивиться на озвучену проблему більш сучасним поглядом. Бо, за її спостереженнями, сучасна молодь та й взагалі сучасне суспільство у першу чергу робить ставку саме на здобуття популярності і визнання, грошей і слави, престижної роботи і подібних фінансово вигідних здобутків.

Поки йде активне обговорення інша учасниця гуртка, трошки молодша за присутніх 8-класників 10-річна учасниця гуртка Софія Кочура тихо створює свій малюнок. Потім її цікаві ідеї як цитати і власні думки втілилися у зображеннях та тектовках малюнку. «Героїзм сьогодення» у виконанні Софії — креативний сюжет, який нагадує малюнок-колаж — виражений у тому, щоби виховувати не тільки своїх дітей, (приємно, що роботу педагогів помічають представники молоді), адже героїзм — це допомога іншим і повсякденна праця…

Цікаві думки молоді спонукають до більш глибоких роздумів, аби за словами самого У. Самчука, ми змогли включитися активно у життя. У простір сучасності.

ПРО ПАТРІОТИЗМ І НАЦІОНАЛЬНУ ІДЕЮ

Відверто кажучи, самого автора цього дослідження і творчо-педагогічного експерименту (як педагога і свідомого громадянина) турбує те, що по суті є проблемою більш глибокою за своїм соціальним сенсом і змістом. Як показані патріотизм і національна ідея, героїзм наших днів у сюжеті «Віднайденого раю»? Складається таке враження, що справжній героїзм продемонстрував на власному життєвому прикладі сам Улас Олексійович Самчук. Одразу особисто себе він активно задіяв до життя, подолавши сотні кілометрів, аби зустрітися із давнім другом і однодумцем Семеном Плужником. Але ж далі, під час їхнього спілкування після 16 років мовчання і невідомості, скільки він не намагався активізувати свого співрозмовника на більш відверту розповідь, той уникав цього? Невпевненість у завтрашньому дні, відсутність нащадків через суцільну кризу, згубний тотальний песимізм… Ось те, що залишилося від людини, нині успішного адвоката, через 16 років? Чи автор цих рядків має рацію, чи якось занадто налаштований критично до головного героя сюжету?

Однозначно стає зрозумілим, що глибина роздумів і почуттів, прагнення до патріотизму і захист людської гідності — ці та інші чинники людини більш характерні для самого Уласа Самчука як автора сюжету «Віднайденого раю». А його головний герой є, на превеликий жаль, показом та проявом тогочасних тенденцій, коли прийшовши до влади, грошей чи слави люди кардинально змінюються. Не у кращому розумінні цього. Але то вже інші реалії життя. І в подібному соціумі Улас Самчук, нерідко виступаючи із критикою на адресу «своїх», ризикував залишитися не зрозумілим, до кінця не сприйнятим серйозно серед свого оточення. Бо у будь-якому соціумі не люблять пророків-правдошукачів у своїй вітчизні. Цю аксіому доводити не потрібно. Але, з іншої точки зору, досвід Уласа Олексійовича Самчука як журналіста, публіциста, письменника, громадського діяча і просто національно свідомої людини, для якої людська гідність гармонійно пов’язана із усіма чинниками прояву героїзму як повсякденної праці, коли через різні фактори життя, стає дуже не легко робити свою справу, для нас дуже цінним є саме сьогодні. Мабуть сам У. Самчук думав у 20-му столітті далеко на перспективу про роль і місію молоді у вдосконаленні суспільства, розбудові власної держави. Саме тому ми сьогодні активно задіяли нашу молодь до цих творчих досліджень. Теж, із поглядом на перспективу.

УСЕ ПІЗНАЄТЬСЯ В ПОРІВНЯННІ?

За словами великого Сократа, усе пізнається в порівнянні. Тому автор цього дослідження вирішив звернутися до словників та інших джерел, де тлумачиться поняття «героїзм», «герой». Це найвище виявлення самовідданості й мужності під час здійснення видатних за своїм значенням дій. Героєм є особа, що проявляє вищу форму мужності, розв'язує суспільно значимі конфлікти, яка за свої досягнення чи якості розглядається як ідеал, приклад для наслідування. Герой береться за розв'язання, як правило, виключних за своїми масштабами і труднощами завдань. Він бере на себе підвищені обов'язки і більшу відповідальність, ніж люди, які керуються загальноприйнятими нормами поведінки. (http://slovopedia.org.ua/42/53395/280048.html; https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%BE%D0%B9; http://sum.in.ua/s/gherojizm)

Думаю, багато серед озвучених моральних, психологічних та інших важливих чинників цілком характерні для особистості У. Самчука. Героїзм його творів гармонійно поєднаний із його дуже цікавою та насиченою автобіографією, із його вольовою, творчою та креативною для свого часу особистістю. Хоча не буду робити певну ідеалізацію його постаті, оскільки сам Улас Олексійович не полюбляв створювати із своєї персони кумир. Навпаки, він говорив про необхідність формування активної і соціально відповідальної людини серед широкого загалу. Тому героїзм у творах У. Самчука не може бути поставлено у залежність від соціально-політичної вигоди, чи діючої влади. Бо насправді у сучасній журналістиці говорити правду є справою ризикованою. Але в цьому теж є героїзм наших днів, який головним лейтмотивом творчості та громадянської позиції людини має сформувати серед сучасної молоді громадян, гідних своєї родини і країни. Це, до речі, теж є проявом людської гідності, про що згадується дещо іншими словами у «Героїзмі наших днів». Тоді наші старшокласники згодом стануть Людьми з великої літери, у гарному сенсі цього слова. І не виключено, що коли ми повернемося до проведення цього творчого експерименту через деякий час, то чимало серед нинішніх старшокласників пригадають і про героїзм наших днів, і про віднайдений рай у творах митця. Але кожен це зробить у власних інтерпретаціях на теми сюжетів Уласа Самчука, у контексті особистих життєвих спостережень.

Леонід ГАПЄЄВ,

керівник гуртка «Точка зору» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради, член Національної спілки журналістів України, фіналіст онлайн-курсу з громадянської журналістики «СторіМейкер» (2019 р.)

фото автора

Про це потрібно говорити…

(передмова до статті «Хіба проблема в ЗНО ?»

авторки Дар’ї БАЦЬКО)

Незважаючи на свої чотирнадцять, авторка не боїться братися за дослідження цілком «дорослих» тем. Безперечно, з точки зору основ критичного мислення, ми, педагоги, маємо підтримувати такі соціально значимі ініціативи школярів, майбутніх студентів.

Про цю проблему підліткового суїциду якось намагаються не говорити. І те, що молодий автор не побоялася за це взятися, вже заслуговує на увагу і підтримку. Навіть з житейської точки зору, поспілкуватися із респондентами, виявилося не легкою справою і через територіальну віддаленість поменшання Дар’ї Бацько на Харківщині від сучасних можливостей міста Харкова, мегаполісу обласного значення. І, нарешті, вдалося подолати цю перешкоду, а її співрозмовники зрозуміли, що проблема і її вирішення починається від нашої громадянської активності, від совісті і сумління, бо маємо про це сказати і правдиво надати інформацію читачам. Бо це, по суті, стосується кожного, і не варто відхрещуватися чи замовчувати проблему.

Про наявну суспільну байдужість розповіла мені як педагогу і журналісту мама авторки статті. На думку моєї співрозмовниці, суть у тому, що раніше за фактами підлітково суїциду була миттєва реакція ЗМІ та відповідних державних органів, одразу проводилися зустрічі і бесіди у колективах шкіл і не тільки. А сьогодні ніхто нікому не потрібен, була людина… і раптом її не стало, про це усі мовчать.

Однозначно можу переконатися і запевнити читачів, що автор Дар’я Бацько, як громадянський журналіст (автор передмови до статті учасниці гуртка знає, про що говорить, бо нещодавно успішно закінчив онлайн курс із громадянської журналістики із дуже високими показниками перед отриманням сертифікату) неодмінно заслуговує на підтримку, бо мета її статті стосується захисту інтересів великої цільової аудиторії.

Важливо, що цю дуже не модну і можливо не вигідну комусь тему розвиває саме «із середини» представниця молоді підліткового 14-річного віку. Бо про це говорять іноді дорослі «з висоти» власного досвіду.

Проте, автором показано різні точки зору та дотримано баланс думок, тобто практично втілено у життя сучасні вимоги журналістики. Ця журналістська стаття із фрагментами жвавого і пізнавального інтерв’ю 14-річної дослідниці актуальної і суспільно значимої проблеми створена на високому професійному рівні та заслуговує на увагу широкого загалу читачів.

Короткі цікаві та приголомшливі історії спонукають до активних і змістовних роздумів. Тримаючи увагу читача без паузи, автор не забуває про головне: життя триває, ЗНО ― не самоціль, отож варто більше спілкуватися дітям і дорослим, і просто пам’ятати, що кожен із нас є людиною, неповторною, творчою особистістю.

Отож, цікавого вам читання!

Про цю проблему варто говорити, аби суспільство і державні структури це явище не замовчували, а дійсно діяли для її вирішення. Почнімо із себе, підтримаємо естафету пошуку правди, мудрості, справедливості, права на життя, започатковану авторкою.

Леонід ГАПЄЄВ,

керівник гуртка «Точка зору» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради, засновник та ведучий авторського блогу «ПРАВО ЗНАТИ — ЧАС ДІЯТИ!», член Національної спілки журналістів України, фіналіст онлайн-курсу з громадянської журналістики «СторіМейкер» (2019 р.)

Заради життя

ХІБА ПРОБЛЕМА В ЗНО ?

Ця стаття — спроба застерегти однолітків від такого кроку, заклик до дорослих знаходити час для спілкування із своїми дітьми, щоб не сталося непоправної біди… Бог та батьки подарували кожному з нас безцінний дар — життя, а дехто таким безглуздим вчинком як самогубство виявляє невдячність за цей дар. Життя — не комп’ютерна гра, де можна блукати різними рівнями і кожного разу у випадку надзвичайної ситуації, стративши одне життя, без проблем використати інше. Не можна переграти, переписати… Треба навчитися жити тут і зараз.

Нещодавно розпочався навчальний рік. Але час так швидко плине, що незабаром закінчиться перший семестр, розпочнеться реєстрація учнів 11-х класів для проходження ЗНО. До чого ж більше готуються випускники: до тестування чи омріяного випускного балу? Що саме вони вважають визначною подією у своєму житті — випускний вечір чи успішне проходження ЗНО та ДПА? Дівчата переглядають шпальти журналів та інтернет видань, обираючи оригінальні й приголомшуючі сукні, а хлопці — гарні костюми… Батьки підшукують ресторани, домовляються з фотографами… До ЗНО ще, здається, багато часу. Свідомі здобувачі освіти заздалегідь склали власну програму дій щодо підготовки: проходять онлайн тестування, записалися й відвідують курси, займаються додатково з репетиторами тощо. Так звані «оптимісти-пофігісти» тішать себе надією, що якось вдасться вгадати певну кількість правильних варіантів відповідей і подолати поріг «склав/не склав». Вони подолають ще одну сходинку до більш дорослого життя, та, на превеликий жаль, як свідчить сумна статистика останніх років, не всі…

У чому ж тут причина самогубства?

Під час та після проведення ЗНО 2019-го на шпальтах газет, у випусках новин, інтернет виданнях, наче гриби після дощу, з'являлися повідомлення про самогубство 17-річних юнаків і дівчат. Київ, Суми, Запоріжжя, Харківщина… Великі міста і маленьке районне містечко Зміїв на Харківщині…

Хтось з них після закінчення навчального року повісився, хтось застрелився з рушниці, хтось зробив останній крок у безодню з вікна багатоповерхівки… У ЗМІ часто пояснюють причину таких вчинків незадовільним результатом проходження ЗНО. Та чи насправді це так? Можливо, за цим формулюванням ховаються набагато глибші проблеми, які потребують небайдужості суспільства і відповідального ставлення до життя як сталої загальнолюдської цінності ?

Щоб вирішити цю проблему, потрібно знайти відповіді на такі питання: чому підлітки закінчують життя самогубством ? Через нестачу уваги ? Чи через слабку психіку ? Чи можна назвати їх «сильними» людьми, якщо у такий спосіб вирішують розв’язувати життєві ситуації ? Невже погані результати ЗНО ― кінець світлому майбутньому?

Аби з'ясувати істинні причини чи мотиви самогубств серед молоді, звертаюсь за коментарем до експерта.

На думку колишнього слідчого Зміївського РВ МВС, підполковника міліції В’ячеслава Шаповалова, частіше за все при розслідуванні таких випадків з'ясовується, що в деяких родинах батьки ставлять перед дитиною надто високу планку аби задовольнити, скоріше за все, власні амбіції та підкреслити свій соціальний статус, нехтуючи при цьому думкою своєї дитини. Так, за інформацією В’ячеслава Михайловича, в одному з районів міста Харкова батьки віддали хлопця на танці, боротьбу, організували заняття з англійської мови, вимагали високого рівня навчальних досягнень як у звичайній, так і музичній школі. Коли підліток погано написав контрольний диктант, будучи претендентом на медаль, класний керівник викликала мати до школи. Після співбесіди хлопця змусили ще й займатися з репетитором. Він не витримав такого гіперпіклування й перевантаження, ізоляції від однолітків через напружений графік. Тому, написавши в записці рідним, що дуже втомився й більше так далі не може, вибачився й повісився у власній квартирі. В іншому випадку хлопець з Куп’янська (Харківська обл.) став заручником власної необережності та жертвою шантажу з боку дорослих. Відмінник, лідер учнівського самоврядування, він одного разу вирішив вийти за рамки образу «зразкового хлопця» і прийняв пропозицію одного з приятелів спробувати в клубі наркотики. Так сталося, що на той час там проводили рейд правоохоронці і він потрапив у неприємну ситуацію. Доказів про розповсюдження, продаж, зберігання, звісно, не було. Проте, правоохоронці морально тиснули на батьків, людей відомих і успішних в рідному містечку, довели до відома, що про брудну історію з наркотиками будуть знати всі: від директора школи до останньої людини в місті. Перспектива бути перевертнем, наркоманом, тобто людиною без майбутнього в очах тих, з ким багато років спілкувався, дружив, страх від того, що вони від нього відвернуться, підштовхнули хлопця до думки піти з життя аби не страждати через наслідки розголосу.

Як писав Л. Толстой, усі сім'ї щасливі однаково, а от нещасні кожна по-свойому. Тож родиною потрібно стати й бути ще до того, як станеться трагедія, тільки таким чином її можна уникнути. Якщо людина впевнена, що найрідніші люди готові її прийняти будь-якою, успішною або не дуже, ідеальною або з невиправданими надіями, вона обов’язково впорається з тією життєвою перешкодою, проблемою, а не буде вкорочувати собі віку. Життя одне й воно прекрасне! Треба вийти за кордони власного егоїзму й надуманих страхів.

Відверто про наболіле, або боротися за життя?

У нашому сучасному житті є велика проблема: кожен сам за себе. Коли ви останній раз питали у доньки чи сина, матері чи батька про те, як пройшов їхній день? Як справи на роботі чи в школі? Чому ніхто не цікавиться життям рідної людини? Через те, що дорослі втрачають час на сварки між собою та роботу, зовсім забуваючи про дитину, підлітки починають шукати спосіб привернути увагу.

Трагічна історія трапилася з моєю колишньою однокласницею, ученицею однієї з харківських шкіл. Там, у школі моя героїня була привітною скромною дівчиною, добре навчалась, грала на фортепіано, мала гарних друзів. Начебто усе гаразд… Та раптом стала худнути, хворіти. Протягом трьох років майже не ходила до школи. Зараз їй 14 років і вона лежить в лікарні з діагнозом «анорексія» у критичному стані. Через нестачу уваги школярка оголосила голодування і довела себе до ваги 18 кілограмів ! Батьки шукали невідому хворобу, яка живцем з'їдає їхню доньку на очах, зверталися до різних лікарів. Навіть звернулися на телепрограму «Стосується кожного»… До речі, саме у телестудії, експерти зазначили, що проблема в тому, що батьки не бажають визначити анорексію хворобою своєї дитини як наслідок відсутності довірливих і близьких стосунків у родині. Але в цій історії ще є шанс врятувати дівчинку, бо не залишаються байдужими й готові змінюватися батьки, друзі, однокласники, допомагають фахівці, волонтери. Та, головне, що вона, побачивши смерть зовсім поруч, по-справжньому злякалась і почала боротися за життя.

Ще однією причиною самогубства є вплив комп’ютерних ігор та сучасної літератури. Хлопець зі Зміївського району на Харківщині покінчив з життям, залишивши записку: ”У вас є, про кого піклуватися. Прочитайте книжку «S. T. A. L. K. E. R» і зрозумієте мене… ”. Підліток з досить заможної відомої в районі родини. Мав батька, матір, брата, дідусів і бабусь. Проте, відчував себе самотнім. Навчався в престижному ліцеї. З однокласниками також тримався на певній особистій дистанції. Ні з ким не конфліктував, зовні ні чим не викликав занепокоєння. Тож ніхто особливо не звертав уваги, що реальне життя у свідомості хлопця витискається віртуальним. Юнак полюбляв грати в комп’ютерну гру «S.T.Á.L.K.E.R.». Увесь вільний час проводив за нею. Батьки нагадували, що незабаром ЗНО, потрібно готуватися, час думати про майбутнє. І ось настав вирішальний момент… Перше випробування. На сайті ЦОЯЗ з’явилися правильні відповіді до тесту… Подивившись їх, він зрозумів, що тест провалено. Навіть не дочекавшись офіційних результатів, він вирішив, що не може виправдати сподівання батьків, образився на критику  з їхнього боку про згаяний час і, пішовши до дідуся, взяв рушницю й пустив кулю собі в голову. Трагедія вразила і батьків і вчителів, однокласників і громадськість.

S.T.A.L.K.E.R. — серія відеоігор, розроблена українською компанією GSC GameWorld. Створена з елементами рольової гри і action-adventure. Події ігор розгортаються в нинішній час, в альтернативному світі на території України, в зоні відчуження біля Чорнобильської АЕС. Через надмірну радіацію з’являються химери-мутанти та артефакти, які допомагають вижити. Сталкери-люди полюють на них. За сюжетом потрібно знайти артефакти і вижити у смертельному місці. Увага! Сайт http://stalker-worlds.ru/ стверджує, що, за аналізами американських вчених, ця гра є небезпечною для психіки підлітків.

Чи можна назвати їх «сильними» людьми?

Люди, які закінчують життя самогубством, не є сильними чи слабкими, вони егоїсти. Замість вирішення проблем, обирають смерть, втікаючи від реалій життя. Їхній вибір ніколи не зробить ліпше близьким чи знайомим, життя від цього легше чи простіше не стане. Його взагалі не буде, як і шансу все змінити, ще знайти своє щастя, реалізуватися в улюбленій справі, спорті, творчості… З’являться тільки смуток і біль у тих, хто подарував безцінний дар — життя, а дехто таким безглуздим вчинком виявляє невдячність за цей дар. Життя — не комп’ютерна гра, де можна блукати різними рівнями і кожного разу у випадку надзвичайної ситуації, стративши одне життя, без проблем використати інше. Не можна переграти, переписати…

Треба навчитися жити тут і зараз. Яка б не була ситуація чи причина, вона ніколи не має коштувати життя!

Будьмо людьми, за будь-яких обставин!

Серед моїх друзів багато цьогорічних випускників школи. До речі, не всі з них успішно пройшли ЗНО. Хтось «завалив» англійську, хтось математику, історію України чи навіть українську мову. Я запитала їх про подальші плани і ось, що вони відповіли.

Ануш: «Я готувалася, але з англійською не пощастило. Сприймаю це як життєвий урок. Від мрії стати юристом не відмовляюсь. Просто наполегливіше буду готуватися. Разом із батьками вирішили, що рік позаймаюсь з репетитором, правильно організую навчання з потрібних профільних предметів. Батьки та брат мене підтримують. Друзі також сприйняли ситуацію по-доброму.»

Максим : «Я взагалі ні в який інститут не збирався. У мене здорові руки, ноги, голова. Я вмію багато чого робити: зварювати, лагодити, вирощувати, ремонтувати. Допомагаю батькам. Я зможу забезпечувати себе і свою родину. Можливо, опаную ще якусь потрібну професію в професійно-технічному училищі. Майбутнє мене не лякає. Хоча, якщо чесно, спочатку засмутився через свої результати, але розумію, що все залежатиме від мене.»

Паша: Я «завалив» лише один предмет з чотирьох на ЗНО. Оскільки три успішно склав, матиму можливість вступати до інституту. Врахую помилки попереднього досвіду й намагатимуся їх не припуститися. Я люблю своїх батьків, ціную все, що вони для мене роблять, а тому надалі намагатимусь зберегти їхні нерви. Також не хочу засмучувати свою вчительку, яка завжди говорила, що головне — жити й бути людиною за будь-яких обставин.»

Отож, хотілося би завершити оптимістично. Бог та батьки подарували кожному з нас безцінний дар — життя, а дехто таким безглуздим вчинком як самогубство виявляє невдячність за цей дар. Життя — не комп’ютерна гра, не ми звикаємо блукати різними рівнями і кожного разу у випадку надзвичайної ситуації, стративши одне життя, без проблем використати інше. Не можна переграти, переписати… Треба навчитися жити тут і зараз.

Дар’я БАЦЬКО,

гурток «Точка зору» 

Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради

ЦИТАТИ ТА МІНІ-ПЛАКАТИ

ЗА ТВОРАМИ

УЛАСА САМЧУКА

Уявімо собі міні-театр, де думка і слово оживає, нашу увагу привертає. Тут живе осяяння, натхнення, а ще гармонія, сучасність, сьогодення. Часи різні тут зійшлися, герої сюжетів дружньо обнялися?

І побачимо ми багато чого цікавого. А що саме? Не буду передчасно розкривати усі секрети і таємниці творчого задуму. Відкрию лише один із них. Класична європейська музика, наприклад симфонії Моцарта або фрагменти із симфонічної балади «Влтава» основоположника чеської музичної класики Бедржиха Сметана значно оживлять нашу уяву. І тепер настав час повідомити: для усіх зацікавлених і не байдужих до журналістики і літературної творчості соціокультурної сфери ми започаткували нову рубрику, яка має назву «Цитати та міні-плакати за творами УЛАСА САМЧУКА».

Напевно, коли ви побачите різні креативні малюнки, деякі колажі чи міні-плакати із використанням цитат із відомих та вперше почутих творів УЛАСА САМЧУКА та власних думок (інтерпретацій на теми його творів) сучасних авторів, то неодмінно виникне цілком природне бажання ― щось почитати із творчості Уласа Олексійовича. Скажімо, окремі твори малої прози чи публіцистики. Адже його ім’я письменника, публіциста, журналіста, громадського діяча й не тільки, відоме у різних країнах світу та серед української діаспори сьогодні нарешті повертається в Україну.

Нині варто подумати і про національно-патріотичне виховання молоді. Які можемо створити передумови формування особистості молодих читачів за допомогою креативних зображень сюжетів малої прози і публіцистики УЛАСА САМЧУКА? Особисто для мене як педагога і національно свідомого громадянина однозначно заслуговують на увагу невичерпні джерела культури виховання особистості як молоді, так і дорослих. Бо саме ці риси притаманні малій прозі і публіцистиці Уласа Самчука. Тому під час занять із підлітками намагаємося не просто знайти творчий підхід та позитив, а ще шукаємо несподіванки і креатив.

У рубриці «Цитати та міні-плакати за творами УЛАСА САМЧУКА» будемо представляти вашій увазі наших юних та молодих сучасних українських авторів, які знайшли свій мотив для власних інтерпретацій з метою популяризації серед широкого загалу журналістської та літературної спадщини У. Самчука в контексті європейського інформаційно-культурного простору.

Отож, приємного вам перегляду та цікавого подальшого читання!

Леонід ГАПЄЄВ,

керівник гуртків «Точка зору» та «Моя майбутня професія» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 Харківської міськради, член Національної спілки журналістів України, фіналіст онлайн-курсу з громадянської журналістики «СторіМейкер» (2019 р.)

фото автора

Наймолодша серед авторів 8-річна Софія ГАПЄЄВА, учасниця гуртка «Моя майбутня професія» Центру дитячої та юнацької творчості № 5, м. Харків. «Віднайдений рай людської гідності у творах Уласа САМЧУКА».

10-річна Софія КОЧУРА, учасниця гуртка «Точка зору» Центру дитячої та юнацької творчості № 5, м. Харків, має свою інтерпретацію на тему «Героїзм сьогодення» (за мотивами публіцистичного твору Уласа САМЧУКА «Героїзм наших днів»).

Наймолодша серед авторів 8-річна Софія ГАПЄЄВА, учасниця гуртка «Моя майбутня професія» Центру дитячої та юнацької творчості № 5, м. Харків. «Ілюзії віднайденого раю» (колаж за мотивами «Віднайденого раю» Уласа САМЧУКА).

8-класниця Олександра Гришко, учасниця гуртка «Точка зору» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 (м. Харків) у міні-плакаті «Філософія Уласа САМЧУКА» робить цікаві висновки і спостереження. Наприклад, можна п’яніти від усього, але найкраще оп’яніння від праці ?

15-річна 10-класниця Дар’я Бутенко, учасниця гуртка «Точка зору» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 (м. Харків) у креативному малюнку «Героїзм наших днів» пропонує кожному активно включитися у життя.

Ідеї героїзму як вдосконалення повсякденного буття спонукають і нас, педагогів, мислити і діяти спільно із молодими авторами, у своєрідному творчому діалозі поколінь. І доволі креативним втіленням цього творчого задуму став колаж у виконанні педагога Леоніда Гапєєва із символічною назвою «Читаймо українське — УЛАСА САМЧУКА!

Юна авторка, 8-річна Софія ГАПЄЄВА, учасниця гуртка «Моя майбутня професія» Центру дитячої та юнацької творчості № 5 (м. Харків) у міні-колажі «Жива земля в житті і творах Уласа САМЧУКА» звертається до широкого загалу: «Не руйнуй, вона твоя — рідна матінка ЗЕМЛЯ!»